Вщухає вогонь на щоках –
пожежник із тебе ще той!
Сльоза – не вода дощова.
Шепчу: усі рани загой
(зализував я їх, як пес).
А місяць – підкуплений шпик –
про нас все фіксує з небес,
бо я переписувать звик
на себе щоденний твій гріх.
Давно затупивсь олівець,
заріс бур'янами поріг,
а я все бреду навпростець
і вірю: мої манівці
перейдуть колись далечінь…
Дрімає рука на руці.
Шепочеш: і ти вже спочинь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351009
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.07.2012
автор: Perelubnik