Я позбираю всі думки у голові
В одну велику превелику купу.
Я бачу відображення своє в воді
І сам бог Посейдон трима мене за руку.
І поміж нас пливуть маленькі рибки.
Такі красиві й кольорові. Та на жаль німі.
А десь на небі ще палає сонця скибка,
Поміж хмарками білими світить вгорі.
Стою навколішки й дивлюсь на полотно,
Яке малює матінка-природа.
Таке чудесне і живе завжди воно...
Повірити у диво - ще одна нагода!
У чистім віддзеркаленні води
Я посміхаюся невинно та наївно,
Бо не ступала ще нога гріха сюди,
Тому усе безмежно щире і чарівне.
Але недовго буде цей куточок ликувати...
Це свято все ж закінчиться колись.
Чому ж повинна я тобі усе прощати,
Щоразу промовляючи : "Вернись!"?
Я відпустила, бо душа того бажала.
І вирвала їз серця всі думки шалені.
Забула вже, як палко я тебе кохала.
Розплакалась! Тому й вода у озері давно солена...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350417
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.07.2012
автор: Віра Голиш