Як надвечір ліхтар
точить світло щoденної пряжі -
із твоєї канви спека
витягне бруд і утому.
Вирушаєш в дорогу -
поля підгинають коліно, день
тікає від тебе, свій хвіст
підібгавши з погорди. А у тебе
як завжди зап"ястя
вп"ялися в молитву -
так замолюєш гріх,
і вимолюєш дощ
серед літа. І, здається, -
не треба нічого - тільки б
випасти знов в товщу вод
однієї й тієї ж ріки -
засинати на дні криниці,
якій дано ім"я - обійми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=349075
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 09.07.2012
автор: Бука