[i](присвята чоловіку Мирославу)[/i]
А мені наснились колосочки,
Жовті-жовті й вусики густі.
Й ти стояв у вишитій сорочці
Серед стиглих і п'янких хлібів.
Колихав вітрисько лан безкрайній.
Вдосталь від світанків в заряснів.
Синь волошок, мов кораблик дальній
Виринав між спілих колосків.
Жайворонок снивсь на видноколі,
Свіжий ранок й твій щасливий хід.
- «Любий мій, а час біжить поволі...
Все рахую... Скільки ж збігло літ».
На твоїм зажуренім обличчі
Крізь осмуту голос задзвенів.
Стиглі трави зморені, тремтячі...
Натомились від спекотних днів.
Де ж ти загубилась, моя доле,
Давнє літо й наші голоси?
Запечалилось без тебе поле,
На волошках в крапельках сльози.
До край поля стежка добігає,
Поміж яблунь вчулось: «До-же-ни!»
Там, не раз тебе я виглядаю,
Замість тебе стали ці лани.
Снився липень та густі покоси,
Наче то насправді, наяву.
Як спадають понад ранок роси,
Жайворонком в небо все лечу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348781
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.07.2012
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА