Тільки сонце засвітило зранку крізь фіранку,
Вискочив дід з хати та кричить із ганку.
- Нема сили вже терпіти оцю, бабо, спеку,
- Не кричи чого ти злишся ставок не далеко.
Йди ще люди у селі напевно дрімають,
А то глянуть на твій торс з сміху повмирають.
Попірнай, по засмагай, сили наберися,
- Що верзеш, бабо, скажи зараз схаменися.
Засмагати та пірнати невелике діло,
Але в мене щось у спині зранку заболіло.
Підемо вдвох швидко збирайсь іди не барися,
Та купальник одягай буде як годиться.
- Чи ти діду з дуба впав, що це за знущання,
Оголюся і піду купатися зрання.
- Годі, бабо, суперечок іди швидше до хати,
А я піду до ставка та буду чекати.
Як прийшов він до води вона аж парує,
А у діда серце в грудях як море вирує.
Присів ніжиться на сонці, галіфе знімає,
Тут дівиця, мов русалка, у воді пірнає.
Як побачила старого про сором забула,
Вийшла з води зовсім гола, як мати родила.
А дід кліпає очима оце, то попався,
Чого сам, чого без баби на ставок припхався?
А дівиця підійшла стала загравати,
Та облесливі слова давай промовляти.
- Роздягайся швидше юначе давай не барися,
Пірнай в воду голяком. - Що ти? Схаменися!
Не такий вже я юнак сивина обсіла,
А дівуля не вгаває терпіти не сила.
Роздягнула діда вмить та шубовсть у воду,
Тягне діда в глибину, а він шукає броду.
Обхватила йому шию обома руками,
А дід дно уже не чує, мов під небесами.
Печуть груди, мов вогонь, а вона регоче,
Серце скаче, мов здуріло вилетіти хоче.
Не скупилась на обійми цілувати стала,
Як голову закрутити про те добре знала.
Б’є кров в жилах, мов здуріла, ще й тремтять руки,
За що, Боже, ти послав для діда ці муки?
- Як русалонько тебе скажи мені звати,
Таку рибку все життя я хотів кохати.
- Марусею батьки звуть ну, а друзі Маша,
Але діду від сьогодні буду я вся ваша.
- Моя рибко, лиш моя, к бісу уже бабу,
Але я давно в літах чи дам тобі раду?
Зирк на берег, а там баба одяг весь зібрала,
Помахала кулаком, дулю показала.
Залишивсь дід голяка, русалка десь ділась,
Мов би вона в одну мить в землю провалилась.
Заховавсь в кущах сидів до самої ночі,
Думав бідний від жари повилазять очі.
Потемну прибіг додому, як Тарзан із лісу,
Баба бачить крізь вікно лиш голову лису.
Очі просять порятунку, оніміли губи,
- Стій на дворі старий пень хай побачать люди.
- Пусти, бабо, більш не буду попутав чортисько,
Дай приляжу відпочину смерть напевно близько.
Не камінна, що казати защіпку відкрила,
Та качалкою у плечі все ж таки влупила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347195
Рубрика: Гумореска
дата надходження 29.06.2012
автор: Антоніна Грицаюк