Затихну
ПОміж часом,
Простором і світом.
І з дивним звуком
рАптом Всесвіт
Втомить Землю квітом,
щоб викинуть
за межі наших тіл
Всесилля те,
що називаємо душею.
Ось справа твОя тінь...
Ти знов назвав мене своєю...
Й моя душа
на звуки шепоту твогО,
Як звірка мчить
сполохано межею
Нескошених полів
з непереборною палітрою небес.
Я ще живу
і все ще БЕЗ
Глибинних поглядів твоЇх
у мОї вічі.
Тремтять видіння наші,
наче свічі
На зламах предковічних мрій
Я тихо прошепочу : "Муже мій..."
Розкину руки і
зроблЮ останній крок
зі скелі сьогодення
Угору, в Небо,
До Зірок
І заразОм
у ТЕ Життя -
До Тебе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347193
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2012
автор: LaLoba