Ти думаєш, тобі мене здолати,
зламати волю,
підкорити дух собі?
Запам'ятай!
Мною не можна керувати.
Не підкорюсь ніколи я тобі!
Тебе люблю. І що?
Це ж бо не привід
ламати свої мрії і життя,
бо так сказав ти...
Ти ж любиш не привид.
Я - не тонка примара. Я - жива.
Чомусь зробили нас примарами віки,
і день сьогоднішній ще цього не здолав.
Нас люблять за красу чоловіки,
а в душу ще ніхто не заглюдав.
Не заглядав... й дивитися не хоче.
Та ж не за розум бо цінують нас.
Подай, віддай і принеси... і, може,
закрий свій рот... не втомлюй нас.
Як часто ми це чуємо від тих,
хто клявся перед богом берегти,
і поважати, і за рівню мати,
любити все життя і цінувати...
...
Ти думаєш, тобі мене здолати,
зламати волю,
підкорити дух собі?
Запам'ятай!
Мною не можна керувати.
Цінуй мене!
Я подарую світ тобі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345551
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.06.2012
автор: Христина2