Мамо, мамо, рідна моя, мамо,
Чому вам віку Бог вділив так мало?
Вас доля ненько важко обікрала,
Не раз печаль вам душу розривала.
Не раз жалоби хустку ви в’язали,
Лице сльозами гіркими вмивали,
Від жалю ваше краялось серденько,
За що ті муки рідна моя ненько?
Золоті руки, мамо, у вас були,
В’язали, пряли, мили, вишивали,
Під вікном квіти завжди у вас цвіли,
В городі ладу ви всьому давали.
Праця важка, недоля, вас згубила,
Земля сира собою вас накрила,
На вік пішли ви спочивати мамо,
З життя пішли ви ненько зовсім рано.
Справедлива приказка ходить у народі,
Яке щастя мамі, таке у доні,
Щасливої долі ви мамо не мали,
Не раз своє личко сльозами вмивали.
По ночах молились, очей не змикали,
Для доні своєї доленьку благали,
Та не той час був і не та година,
Не маю я щастя, як та билина.
Від сонця прив’яну, від вітру схилюся,
За що та недоля гірко зажурюся,
Гірко зажурюся, вмиюся сльозами,
Туга серце крає, як бувало в мами.
Хоч вдача весела, та щире серденько,
Як мені важко люба моя ненько,
Забула про сміх той, ту веселу вдачу,
Від туги і жалю гірко-гірко плачу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345268
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2012
автор: Антоніна Грицаюк