Я люблю говорити з весною,
Коли місто ще спить, або вже
Місяць тишу нічну стереже,
Роздягаючи тінь над водою...
У єдину сплітаючись суть,
Поглинає та тінь моє тіло
І зірки неземним солоспівом
Вдалечінь мою душу несуть....
Я люблю говорити з весною,
Коли вітер хмаринки жене,
Обійнявши із небом мене,
Підіймає аж ген над собою.
У далеку зіркову блакить,
Де ще звечора сонце світило,
Полишивши земне своє тіло,
Я лечу, коли місто ще спить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343896
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.06.2012
автор: del Consuelo