Нам всього мало – грошей, часу.
А часом - навіть голови.
Задумуєшся іншим разом, –
Іти навіщо і куди?
Аж спотикаючись, поспішно
Примарним навстріч чудесам
Летиш, а думка гріє втішна,
Що щось чекає гарне там.
Що буде хтось любить, втішати
З самого ранку й цілий день.
Нас сонце буде пригортати,
Пташки співатимуть пісень.
А потім – раз! І рано – вранці
Похмуре небо сипле сум.
Пташки співають. Та, поганці,
То не для нас співочий бум.
Але лягаємо знов спати,
А в думці – завтра – новий день.
І знову думкою багатий,
Що нам співатимуть пісень.
Бо, хоч буває, що для когось
Спліта весна з квіток вінок,
І стиглий щось шепоче колос,
І зір з Галактики – танок,
Та ненав”язливо ми скраю
Притулимося, ніби й нас
Вітає вранці птахів зграя,
І зупинився в щасті час.
Не проженуть? Та ми ж – нічого,
Постоїмо тихенько там.
І хай крива у нас дорога,
Та зіронька мигне і нам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342864
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.06.2012
автор: Ліоліна