Я хочу вмерти в тому небі,
у справжньому, з великою грозою.
Що би ніхто мені не сказав бейбі,
задрали всі мене цією вже байдою.
Я хочу розчинитися у громові,
у щирих звуках почуттів,
де люди віддають всеж Богові
таємні ті бажання своїх снів.
Я хочу захлинутися промінням
і нишком попросити прохолоди,
що ніжно огорне мене в тремтінні,
неначе не було тієї, іншої нагоди.
Я хочу дихати весняною грозою,
співать дощем, кохати градом,
але іду я, мовчки, за водою
і інколи блукаю понад садом.
Все думаю про цвілість світу,
про той пеніцилін, що лізе в душу
і я не можу так відкритись вітру,
бо це людське і з ним я жити мушу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342816
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.06.2012
автор: АЙВЕНГО