Так часто буває, що серце палає
Вогонь виринає....з грудей вириває
І кажеш,й клянешся: ніколи й нізащо
Не віриш, не любиш, не пишеш вірші
Та хтось посилає тобі його нащось
За що покохаєш, за те ж продаси.
Забудеш, погубиш...заплакані очі,
Але ж на долонях залишаться сни
Можливо це пекла чи раю агоній
Кому це і нащо, але ж віддаси:
Останню краплинку тепла, що у серці,
Останню надію....й можливо, вірші....
Напишеш ти знову, що потяг десь мчиться,
Він мчався десь, мчався - перону ж дійшов!!!!
А ти, куди серце твоє виринає
Надія є світлом, а світло - любов.
Ідеш на світанок розкривши долоні
В очах пустота і журба
І тільки б не скоро ще сивої скроні,
І лиш би надія жива...
...Лише три зупинки...автобус, трамваї..
Свій шлях вибираєш ти сам
Один на одинці - невже так буває???
Він поруч, а ти вже десь там.
За обрієм сонце не часто так сходить
Співає хтось гарних пісень
Весна і красиво довкола, і зводить
Один лиш ньюанс все й на все
Пісні ж це красиво, пісні - це прекрасно
Щебече їх кожен, мабуть,
Розказувать вміло, так само зумію
Про душеньку лиш не забудь!!!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342518
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2012
автор: Владика Віта