Мій зореліт розтинаючи простір
мчить до мети серед сяйва комет,
і, в невагомості, граючи в кості
мріємо мовчки про смуток планет.
Десь знов палають книжки серед міста,
а на Венері дощі цілий рік.
Манить туманом галактик намисто,
місяць ховає від нас темний бік.
Та зореліт мій летить безупину,
кілька парсеків, і шляху кінець.
Марс зустрічає привітно людину,
тільки по шкірі біжить морозець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342470
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.06.2012
автор: Satarialist