На згадці затишна палата,
Де чистота передусім,
І ваза з квітами, і м'ята,
Що так нагадує про дім.
Лежим безпомічні та кволі,
Надій на зцілення нема,
Вже безпорадних сліз доволі
В подушку вилито дарма.
Чи зможе хто порятувати,
Звільнити від пекучих бід?
Та входить лікарка в палату,
Уважно роблячи обхід.
Довіку, певно, будем вдячні
За сяйво лагідних очей,
Терплячу, благородну вдачу,
Тягар недоспаних ночей,
За те,що хворим віддала ти
Немало сили і тепла,
За вірність клятві Гіппократа,
Що в пору юності дала,
За щирий усміх, нелукавий -
Вразливі ж слабі, як малі!-
І за слова, неначе трави
Із прадідівської землі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342053
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2012
автор: Віра Нагорна