Сиділи сорока і ворона на краєчку бані дзвіниці церковної. Вранішня служба закінчилась. Люд розійшовся. Сорока стрекоче:
- Підслухала сьогодні стільки молитов. Скільки чую їх...все-таки, на людей вся надія. Молилась сьогодні молодиця про чоловіка свого, бо п"є так, що скоро себе зовсім втратить.
- То не за нього вона молилась, а про себе, про свій власний світ і спокій в ньому.
- Ну то підслухала я молитву батька за здоров"я дитини своєї...
- ...і той не так за дитину, як за власну душу, звільнену від болю молився...
- а, от молилась одна тітка за всіх людей, за мир для них...
- то тим паче, вона про своє плакала...
- Невже кожен з тих, що приходить до Бога молитись тільки про себе і просить, навіть коли плаче за іншими...
- ...чи Ти чула колись молитву: " Боже, будь немилосердним до мене, а рівно по гріхах моїх справедливим, дай мені хвороби, якщо хтось тоді від них звільниться, якщо мій біль позбавить людей від нього,- то дай мені його чим більше"...
- ...ні, не чула...
- якщо людина має силу на такі думки, то вона не просить Бога про це - вона просто так живе. Таких мало. Але навіть вони, коли моляться... то все одно про себе...а інакше не сиділи б ми на бані дзвіниці - весь світ був би одним велетенським храмом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342047
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2012
автор: Маріанна Вдовиковська