Невчасно торкнувшись ромашково-літніх думок,
Упасти на поле – нехай квіти душу лоскочуть.
І дихати спокоєм до темно-синьої ночі.
Відчути як згусток утоми росою промок.
Як сонце своїм язиком зачіпає щоку.
Можливо схопити шматок хмаринкової вати.
Відкрившись до першопричин, увесь світ обійняти.
І пити свободу, нестерпно солодку й терпку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340993
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2012
автор: Опівнічниця