….
На́дто до́вго я в’язни́в проба́чення.
Здичаві́в. В акти́ві – перега́р.
Та яке́ тепе́р все це має зна́чення?
Не відмити го́рдощів нага́р.
Відскака́ла ю́ність трясови́нами,
во́вком сі́рим зрі́лість промайне́,
тільки ти зорі́єш над прови́нами,
й ла́ски ми́лих рук загри́вок жде.
Знов по ри́нвах вен шкребу́ть розка́яння,
в се́рце б"ю́ть: «Коли́? Коли́? Верни́?»,
Не верну́ти, на повто́рне та́яння,
за́морозки на́шої весни.
….
Пня́вся ві́рно, па́́гонами ввись,
з сто́вбура міцно́го від приро́ди,
ви́дно гнув зана́дто садівни́к
й трі́снуло у гну́чкої поро́ди.
З ран незри́мих ви́рвалась не кров,
не смола́ зневі́ри і відра́з,
засочи́лася жив́ицею любо́в
на мирша́ву шкіру від обра́з.
У калі́чатка ціна́ – рубе́ль жалю́ -
Рву з корі́нням пи́рвать слабини́.
Лиш тобі́ корю́ся, бо люблю́,
Лиш тобі́ виню́ся без вини́.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339615
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2012
автор: Андрій Чернівець