Невже так важко зрозуміти,
що серце моє - то не сталь?
Не треба так по ньому бити,
і руйнувать тонкий його кришталь.
Воно ж бо відчуває все й ридає,
від болі, що йому всі завдають,
й благає, порятунку просить,
а в відповідь його й не слухають.
Ти серцю мому завдаєш смертельні рани,
і сам не розуміючи того,
забрав й повісив у кайдани,
недавши порятунку жодного.
Тому щоночі воно плаче,
щоночі згадує Тебе, і молить,
що хоть раз іще побачить
посмішку Твою, лице Твоє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338874
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2012
автор: Юлія Пташка