Я не оправдуюсь нітрохи,
Сам бачу немочі свої.
Та маю право міркувати,
Бо дуже вже змінився світ.
Земне тяжіння має силу
І ми не змінимо його…
Оточення не в меншій мірі
Людей формує на добро.
Коли Шевченко жив на світі
То були Гонти, Палії, а нині –
Рекет кольоровий, коричневий,
Чи весь червоний нав’язує думки марні.
Напевно світ увесь змінився.
Занидів збляк і помілів.
Неправда так людей скрутила,
Що страшно жити на землі.
Як можна лірику плекати,
Прекрасні, ніжні почуття…
Коли брутальність і насильство
Тобі отруюють життя.
Садка вишневого нема вже.
Є дачі в кам’янім мішку,
Є охорона охорони,
Бо смерть загрожує всьому.
І далі коси нам біліють
У наймах людського гріха….
Хіба немає порятунку,
Чи доля в нас така гірка?
Не смієм заздрити сусідам,
Бо в кожного є свій тягар.
Все людство мусить зрозуміти,
Що рівність лиш врятує нас.
Ми мусимо здолати гордість,
Признати правило Творця:
Лиш праведні достойні жити –
І землю успадкують до кінця!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337241
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2012
автор: А.Б.В.Гість