На Амфітреона колісниці,
Геракл подався до боліт.
Йолаю малому-взниці
Довірився,хоч мав він мало літ.
З мечем в руці,Геракл в болото,
Шукати гідру почвалав.
По купинах скакав він довго,
Та у багнюку всеж упав.
Сопів,потів,та все намарно.
З болота вилізти не міг.
Хапав руками за чагарник,
Аж поки й зовсім і знеміг.
Гукнув Йолаю,щоб віжками
Якось би вибратись поміг.
І той прудкими скакунами
Його ледь витягнути зміг.
-А пропади ти,що за місце.
Багна напився,мов води,
А гідра,це створіння грізне,
Не йде сюди,хоч пропади.
З розпуки грізно чортихнувся,
А потім випивши вина,
На травці мляво розтягнувся,
Та все ж було тут не до сна.
Одначе трохи відпочивши,
Розумну думку упіймав.
Вогонь Йолаю доручивши,
Болото підпалить післав.
Коли ж болото запалало,
Все чортів`я із нього повтікало.
Довелось вилізти і гідрі,
Та голови підняти грізні.
Геракл і гідри не боявся.
Лічити голови почав.
Хоч з ліку часом і збивався,
Та дев`ять все ж нарахував.
-Ого! Тут намахаєшся нівроку,-
Та враз мечем своїм махнув.
Однак усе,що відітнув,
Знов відростало,в мигець ока.
А голови усе гарчали,
І мов би їх ніхто не тяв,
Та на Геракла нападали,
Усенькі очі заплював.
-Та я й до року не управлюсь,-
Геракл з розпуки закричав:
-Йолаю,поки я тут бавлюсь,
Ти б гідрі шиї припікав.
Тепер на лад пішли вже справи
І голови не відростали,
А от дев`яту меч не брав,
Хоча й не раз її вже тяв.
Геракл вже вибився із сил,
Та гідрі голову дкв`яту,
Каміннями він придусив,
Бо відрубати не міг,кляту.
Протерши очі і меча,
Геракл присів,щоб відпочити.
Сказав:-Таку потвору вбити,
Мало не вивихнув плеча.
Тепер здалось би за богів
Вина добренького хильнути,
Та із годину кемарнути.
Геракл ковтнув,та й захропів.
Поспавши мало не добу,
Узяв мішок із головами.
Коней прискоривши ходу,
В Аргос помчав по-між лісами.
Та Еврісфей,із переляку,
Геракла й близько не пустив.
Лиш наказав,за ціну всяку,
Щоб вепра Євриманського зловив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336594
Рубрика: Поема
дата надходження 11.05.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико