Весна буяла юно, барвінково,
І вже з небес на весь квітучий світ
Дощем запахло ніжно-пелюстково,
Аж легіт стих, заснувши серед віт.
І він пішов, той дощ травнево-тихий,
На спілий цвіт вишневих завірюх.
І ластівки з-під шиферної стріхи
В дощинках вищебечували круг.
І теплий вечір виплив на тумані
І загойдавсь над тишею долин.
А серце мліло в щемному чеканні,
Тріпочучи пташаточком малим.
О, шал кохання! О, солодка муко!
Блаженних мрій безмірна далина.
Велична повінь пахощів і звуків...
І - врешті - мить, коли прийшла Вона!
Цвіла над світом цнота поцілунків,
Жаданих вуст торкалися вуста.
Яких іще бажав би я дарунків,
Якої долі, кращої ніж та?!
Співалося... Бажалося... Хотілось
Ввібрати в душу весь розмай весни,
Щоб братство соловейкове злетілось
І гімн коханню склало голосний.
Люблю життя і все у ньому суще.
Молюсь дощам і сонцю і весні.
Та в першу руч схилюсь перед грядущим,
Що нині освятилося в мені...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335865
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2012
автор: Дощ