Солдатська могила

Запала  могила,  похилився  хрест,
Стоїть  серед  поля,  немовби  той  перст.
Лиш  бита  дорога  до  нього  звертає,
- Де  він  тут  взявся?  -  все  молодь  питає.

Хто  квітку  поставить,  хто  зірве  билину,
Не  минають  люди  у  полі  могилу.
Та  одного  дня  старенька  з’явилась  бабуся,
- Зустрічай,  синочку  любий,  я  твоя  матуся.

Впала  бідна  на  коліна  землю  пригортає,
Гірко  плаче,  а  те  горе  по  полю  блукає.
- Любий  синочку,  соколе,  скільки  літ  шукала,
Скільки  ночей  тих  безсонних  на  тебе  чекала.

То  приснишся  в  сповиточку  тебе  пригортаю,
То  до  школи,  то  в  солдати  тебе  проводжаю.
А  прокинусь,  то  лиш  сон  бачу,
Так  в  подушку  я  до  ранку  гірко-гірко  плачу.

Одинока  осталася,  немовби  билина,
Нема  роду  ти  загинув,  а  я  сиротина.
Довго  правди  добивалась,  скрізь  листи  писала,
Хоч  знайти  твою  могилу  надію  плекала.

Є  на  світі  добрі  люди  дякувати,  Богу,
Все  для  мене  розказали,  зібрали  в  дорогу.
Прийшла  старість  не  питає  чи  сама  я  в  хаті,
Треба  ладу  кругом  дати,  дрова  нарубати.

Візьму  грудочку  землі  відвезу  з  собою,
На  тім  світі,  сину  любий,  зустрінусь  з  тобою.
Треба  їхати  до  дому  дорога  далека,
А  до  тебе  я  летіла,  мовби  та  лелека.

Посаджу  дома  дубочка  буду  поливати,
Мов  з  тобою,  з  тим  дубочком  буду  розмовляти.
Прощай  сину,  прощай  любий,  кохана  дитина,
Твоя  ненька  залишилась  на  вік  сиротина.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335719
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 07.05.2012
автор: Антоніна Грицаюк