Говориш ти що я фальшиво
Тобі всміхаюсь й веселюсь.
Хоч я, сама собі на диво,
Бути собою не боюсь.
Можливо, в цьому макіяжі
Ти ефемерну бачиш маску.
Тому усі слова розважить
Бажаєш, боячись поразки.
В твоїх очах печаль застигла,
Сум лиш відштовхує тепло.
Так, наче зрадити я встигла,
Те, що іще в нас не було.
Береш під сумнів кожну фразу,
Мов на процесі судиш ти.
Скажи, хоча б, яку образу
Тобі я встигла нанести?!
Чим заслужила цю зневагу?
У чому тут вина моя?
Чи, думаєш, таку увагу
Не зможу оцінити я?
Я ж бачу як відводиш погляд
Як перехоплюю я твій...
Відвертим біля мене поряд
Хоч раз насправді буть зумій!
Ти кажеш: "Ми з тобою різні:
Ти граєш роль, я-вільний птах..."
Та зрозумій-іще не пізно!
Наше життя-в наших руках!
Повір мені-давно я звикла
До риторичних цих питань.
Хоч твоя правда, ще не зникла
Романтика з моїх зітхань.
Можливо плачу вечорами,
За тим минулим, що в журбі
Гублю, блукаючи дворами...
Та це судити не тобі.
Пусте майбутнє напророчиш
Читаючи мої долоні.
Що бачиш в нім? Холодні ночі?
Самотність сивини у скронях?
Серьйозні теми, аргументи
Зводиш на жарт, лиш так, до річі.
Чекаєш вдалого моменту,
Та, все ж, не дивишся у вічі...
Дарма... Обурення на тебе
В них не знайдеш. Я розумію.
Не виправдовуйся, нетреба...
Тебе судити я не смію.
Мене поранити не зможеш:
До серця я не допускаю.
Та зрозуміти допоможеш
Чого я досі ще чекаю...
Бо ж справді, що сама зуміла
я досягти, придбать, навчитись?
Кому яке до мене діло?
Мене любить, мною гордитись...
Насправжня я, як лід холодна,
Як неродючая земля.
Чому ж, здається мені, жодна
Не зачіпила так як я?!..
ТИ злишся, та не відпускаєш
Моїх невитончених рук.
Навмисне, мов, не уникаєш
Передчуття пекельних мук.
Довіритись мені не хочеш,
Та з цим, напевне, я змирюсь.
"В тебе, чаклунко, гарні очі,
Я зазирнути в них боюсь.
Але забути їх не зможу...
Хоч кольори їх неясні,
Повинен буть я на сторожі.
Тебе я бачив увісні..."
"Чим сон скінчився?" "Не запитуй...
Якщо моєю будеш, люба,
У світанкових оксамитах
Твоїх очей я прийму згубу.
Бо лиш на сході дня нового,
Без цих прикрас, комедій, гриму,
Відкрию грані серця твого,
Знайду Душі красу незриму."
"І через скільки днів розтане
Душі порив, й почне ятрити?"
"Мені і вічності нестане
Очей безмежжя полонити!"
Цікавий поворот питання,
Із Пекла в Раю опинитись.
Натхнення це, чи лиш бажання?
Доля, чи випадок зустрітись?
Я опущу чаклунські очі,
Вони-гірке моє прокляття.
Мені ти щастя напророчив.
Та чи надовго це завзяття?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335355
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2012
автор: JuliaBasileia