насправді відносність має твоє лице
і справа не в тім, що на світі усе відносно.
копаю могилу й лягаю собі живцем,
рахуючи подумки зорі і жертв Голокосту.
я надто далека від часу, де зараз ти,
насправді ж ніяке із міст не постане рідним.
тому я готова прощатися щоб не прийти ,
аби не лишати себе між Парижем і Віднем...
розбещене порівняннями місто
копирсається в мертвому тілі майбутнього.
залишаючи сліди від мотузків на шиї,
тішить раптовою сонячністю,
такою ж тимчасовою і несправжньою
як ти.
дорога наша дратівливо котиться вниз,
коситься і смакує світанком.
ти кажеш, що все прийдешнє відносне
умовне
без жодного значення для...
ми можем його покинути знову,
зробити цей спокій тривалішим...
ми можем чекати повернень чужих
туди, звідки прагнем втікати щоденно...
і може це тільки загострені кілки в очах
та я і сліпою зостануся вірним читцем.
мені б тільки знати, що ти серед диких прочан
і те, що відносність має твоє лице...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334137
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2012
автор: Biryuza