Історія однієї хвороби

Добрий  день,друзі  мої!Сьогодні  я  вам    повідаю  історію  однієї  хвороби,що  стала  хронічною  та  невиліковною..
А  почнемо    з  самого  початку..Мене  звати  Настя,ну  у  кожного  своя  інтерпретація    моєї  назви  у  житті,дали  його  мені  батьки,адже  хотіли  ,щоб  дівчинка  виросла  доброю  та  ніжною..Як  не  дивно,але  час  промайнув  ,  як  один  день  ,а  дивлячись  на  календар  вже  30.04.12  ,а  мені  вже    більше  ніж  17  з  половиною…Що  до  мого  виховання,то  воно  бездоганне,жила  в  ніжності,плекали  та  любили,тому  жорстокості  в  мені  немає,але  єдине,що  засмучує  ,те,що  дитинство  вважало,що  я  вже  не  маленька,та  в  12  вирішило  зібрати  речі  та  втекти  до  іншої  дитини..Перші  дні  я  плакала,інші  -  ображалась  ,але  зрозуміла,що  мабуть,воно  має  рацію..І  з  цього  моменту  у  ще  не  дуже  великої  дівчинки  Насті  почалося  життя  без  нього,до  мене  прийшли  самотність  та  смуток,пустота  нарешті  змогла  підкорити  мене,батьки  не  звертають  увагу,адже  маленькому  вона  потрібна  більше,одне  питання  -  коротка  відповідь,3%  є    -  97%  невідомо..    З  вгодованого  дитя    я  перетворилась  на  високу  дівчину  з  довгими  пальцями  рук  та  ніг  та  невідомими  за  своїм  кольором  очима,ви  ,мабуть,здивовані,як  я  описала  себе,але  я  не  можу  назвати  себе  красунею,тому  пропустила  цей  ванільний  момент,адже  терпіти  не  можу  сльозливих,ванільний  дівчаточок  з  ведмедиками  та  відсутністю  бойфренда  …
     
Мій  важливий  та  установчий  момент  життя  -13-16  років…Характер  будувала  сама,адже  батьки  хотіли  бачити  дівчинку  –  розумницю,а  я  хотіла  бачити  себе!Мої  захоплення  та  писанина  стали  змістом  душі…Я  люблю  багато  душевного  та  ті  моменти,які  люди  вважають  дурними  та  нецікавими,мені  важливі  посмішки  та  сум  ,переживання  та  падіння,перемоги  та  цнотливість…До  речі,що  до  цноти,я  її  ,як  я  вважаю  дуже  правильно,не  втратила,хоча  були    ті,хто  намагався  своїми    балачками  про  кохання,які  я  спочатку  вважала  правдивими,забрати  її  в  мене,але  потім  в  років  16  я  зрозуміла  наскільки    представники  чоловічої  статі  нахабні  та  будь-яким  способом  намагаються  задовольнити  свої  фізіологічні  потяги  до  жіночої  статі…
   
Ну  і  мабуть  самий  тяжкий  мій  етап-кохання!Але  ж  воно  інколи    мерзотне  та  нечесне!коли  я  повністю  вдавалася  в  свої  почуття,воно  ламало  та  знущалось,тому  моя  хвороба  й  почала  розвиватись,а  названа  вона  –  швидкий  спалах  та  закоханість…Як  і  зараз  …Я  дуже  люблю  його,та  просто  марення  перед  очима,а  відносини  наші  складаються  ну  просто  ,як  непорозуміння  ,  або  головоломка…Тому  я  дуже  часто  апатична  та  сумна,я  від  нього  залежу,як  я  вже  писала  моя  четверта  група  крові  вже  настільки  засмічена    цими  почуттями  та  болями..  Немає  тої,світлої    дівчинки  –  розумниці,є  доросла  жінка  в  душі,та  тіло  підлітка…Є  душа  та  її  складові  –  дві  особистості,одна-муза,інша  –я!Тому  ось  так  ми  й  намагаємося  побороти  всі  ,поки  що  й  не  дуже  значні,проблеми,а  в  майбутньому  може  й  не  такі  й  легкі!Поки  я  мушу  відкланятися  та  піти,але  це  тільки  початок  історії  однієї  хвороби,що  стане  скоро  невиліковною  та  такою    бажаною!
P.S  про  мій  потяг  до  жіночої  статі  я  не  буду  багато  говорити,  якщо  й  засудите  мене,  але  я  просто  люблю  красу,  так  саме  красу  людського  тіла!


Дякую  вам,мої  думки!
З  повагою  Настя  та  її  муза!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334116
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.04.2012
автор: Jane Air