(із раннього)
Коли світанок вийшов із води,
Верба у став гірку сльозу зронила,
Та красень не помітивши журби,
Злетів у небо випроставши крила.
У котре вже юнак не помічав
Страждань зеленокосої дівчини,
Тому, що погляд свій не відривав
Від чистої лілейної рівнини:
Де в плесах порозкиданих дзеркал
Бурштином його образ відбивався…
На зустріч ту всю нічку він чекав,
А потім до нестями милувався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333571
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2012
автор: Осіріс