Він – Місяць, ясний, світлоликий,
Холодний, як сніжна зима.
Вона – ніби сонячне літо, -
Розкішна і тепла Земля.
Вона любить день, синє небо,
До нього так прагне навстріч.
Його десь немає. І треба
Йому її бачить лиш в ніч.
Ось – зустріч. За нею – знов скрута.
Ось він – ніби тут, ніби свій.
Та знову – розлука. Й накрутить
Любовних пригод він в сувій.
Мигне йому ніжно Венера,
А там вже й Еріда летить.
Сміються і Ксена, й Церера.
Забулось кохання за мить.
Він – щирий та ніби і зрячий.
А може, нещирий, сліпий?
Бо справжнє кохання не бачить.
Ніякий – ні добрий, ні злий.
*Антоніми – це слова з протилежним лексичним значенням,
однак поєднані певним спільним фактором
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332998
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2012
автор: Ліоліна