Такі чарівні й дивні білі заметілі
Між верховіттями спотворених дерев.
В цій ніжній віхолі втопитись я хотіла,
Але за руку вчасно Ти мене зловив.
І вже удвох поринули в зелене листя,
Між квітів на гілках творили ми любов,
І пахощами повлягались, мов намисто,
На тиху землю, мовчки висмоктавши з неї кров.
А для усіх весна ласкава й довгожданна,
Мов світла дівчина із квітами до поясу в косі.
Злякалась нас і відступила - порожня й невблаганна,
Полишивши усіх вмирати, поки лежать сніги.
А двоє нас, два серця, дві прості людини
З останніх сил старались все довести до пуття.
Лиш теплим подихом підживлювали трави у низинах,
Й тілами від морозу підтримували дереву життя.
І долю ми свою щасливу загубили
Жертву́ючи себе на благо всій землі.
Для неї ми удвох Весною стать зуміли,
Й невидимим покровом захистили від зими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332915
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: Віра Голиш