***
Летять роки, минаються дороги,
Спиняються незримі механізми...
Живемо від знемоги до знемоги,
Обтяжені щоденним реалізмом.
І кожен ранок, поминувши сонце,
Сторчма кидаємось у вир електрик...
Ковтнувши ка́вних енергійних порцій,
Безтямно губимось в роях еклектик.
А зупинитись би на мить єдину -
Ввібрати серцем безкінечне небо,
До скронь торкнути істину первинну...
А зазирнути би углиб, у себе
І взріти душу - ту Господню ліру,
Що натягає струни, тисне груди...
І врешті розпізнати справжню міру
Того́, що тлінне і, що вічним буде...
(22.04.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332836
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.04.2012
автор: Леся Геник