змивати з обличчя день чужою водою,
нехай вона навіть освячена чи мертва.
мені мріється здерти з себе сотні зустрічей
випадкових і спланованих, як війни,
на кілька кроків вперед.
знову випадок -
заливаю гарячий мед у пусті горлянки
аби солодко було усім до останку.
краплі прозорого неба пожирає чужий рушник,
він звик поширювати запах німого затишку.
блідий чоловік плямує стелю відбитками ніг,
а ти зміг повернутись туди, де нас ще нема.
крадькома ховаю записки з минулих століть,
а вони таки знали про те, що тепер в нас мовчить
і про те, що не буде нічого опісля...
ти гойдаєш на кріслі вже зморщене немовля,
замість неба - земля,
день з обличчя чужою водою...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328797
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2012
автор: Biryuza