Це було дуже давно у Китаї. Може, дві тисячі років тому, чи й більше.
Над хмарами височіли високі- високі гори. Вони були всі вкриті снігом та кригою. Людина ніколи не могла дістатися вершини навіть не самої високої гори. Багато сміливців хотіли добратися до вершини, та всі замерзали і назад не поверталися. І тому ніхто із людей не знав, що діється там, за хмарами.
А на самій високій горі стояв прекрасний кришталевий палац. В ньому жив король гір- Ачинь. Його пастухи пасли отари гірських баранів та кіз біля підніжжя гір, а замість собак у них були сніжні барси. Великі чорні ведмеді сторожували ліси короля гір. Рисі зі злими очима і китичками на вухах приносили в палац різну дичину. Здоровенні орли кружляли над горами і повідомляли короля гір, що діється в його царстві.
Хоч палац стояв на верхівці самої високої снігової гори, там не було зимно. Сонячні промені відбивалися від тисяч дзеркал, встановлених навкруги, і таким чином палац зігрівався ласкавим сонечком. А люди внизу дивилися на яскраві відблиски, що з’являлись на крижаній горі то тут, то там, і гадали, що то блищать на сонці крижані брили. Біля палацу ріс чудовий дивний сад, в якому радували око яскраві квіти і щебетали на деревах яскраві маленькі папужки.
Та самими любими королю гір Ачиню були його золоті рибки. Вони плавали в басейні посеред саду. Все дно басейну було вистелене перлинами і яскравими камінчиками. В ньому росли рожеві лотоси.
Рибки кольору золота, з легкими, мов прозорий шарф, плавниками, були такі чудесні, що не можна було на них надивитися. Вони любили бавитися в своїй водоймі, ганялися одна за одною, вистрибували із води, виблискуючи на сонці, мов золоті монетки.
Одного разу рибки занадто розгулялися, і одна з них вистрибнула з басейну так високо, що змогла побачити і весь палац, і райський сад, і весь басейн з її подругами. І ще вона побачила, що окрім королівського палацу, крім її рідної гори, є й інші гори, ліси, а внизу виднілися людські хатки.
- От би мені подивитися, що ще є на світі, а то в басейні , крім перлів та лотосів, я і не бачила нічого,- подумала рибка і розправила свої дивовижні легкі плавники, мов крила. Вітер підхопив її і відніс геть із палацу. Рибка довго кружляла в повітрі та опускалася все нижче й нижче.
Раптом вітер повернув в інший бік, і рибка плюснулася прямо в казанок, де мав зваритися суп однієї китаянки. Правда, вода ще не встигла у ньому зігрітися, і рибка не обпеклася.
- От чудасія!- вигукнула китаянка.- Рибка! Буде тепер суп ще смачнішим.
І вона побігла на город за кропом та петрушкою.
- Мамо,- попрохала її маленька донька, яку звали Лі,- віддай цю рибку мені. Подивись, яка вона маленька, гарна, мов крихітний шматочок сонечка.
- Та добре, бери. Навару з неї однак буде мало,- погодилася китаянка.
Так рибка почала жити у дівчинки Лі в дерев’яному ковшику.
Скоро звістка про чудесну небесну рибку дійшла до китайського імператора. Він сів у карету і поїхав до старої китаянки та її дочки Лі.
- Все, що знаходиться у моєму імператорстві, все моє, все! І ця рибка, котра впала з хмар, теж належить мені, великому китайському імператору! А тобі, дівчинко, я дам за твою рибку маленьку монетку. Отакий я щедрий!- пихато промовив імператор.
Потім він вирвав дерев’яного ковшика із золотою рибкою у дівчинки. Лі гірко заплакала і закричала: - Не забирайте рибку, віддайте!
Імператор дуже розгнівався: - Як ти смієш суперечити мені, великому китайському імператору! Негідне дівчисько, мовчи, а то будеш у в’язниці!
І він поїхав із рибкою до свого палацу. Посеред великої зали він наказав зробити водоймище із чистого золота, вкинув туди золоту рибку і почав годувати крихтами із свого смачного печива.
Слава про дивовижну золоту рибку швидко розійшлася по всьому Китаю. Умілі гончарі малювали її на своїх чашах і вазах, які потім продавали за кордоном. А іноземці думали, що такі рибки- то вигадка. І посилали своїх послів до Китаю, щоб дізнатися, чи то правда.
Посли брали багаті подарунки і з’являлися до китайського імператора в палац. Імператор забирав подарунки і наказував, щоб послам зв’язували руки. Він дуже боявся, щоб ніхто тишком не взяв золотої рибки. Адже тоді до імператора не будуть приходити посли, не будуть приносити подарунків, не буде в імператора багатства.
Пройшло ще багато-багато років. В басейні плавали пра-пра-правнуки найпершої золотої рибки. І досі ні в кого не було таких гарних рибок.
Дуже хотілося одному слов’янину-князю мати у себе таке чудо. Визвав він якось до себе всіх умільців князівства і сказав: - Хто із вас зможе зробити таку річ, котра би мені сподобалася, щоби я міг поміняти на неї золоту рибку, того я зроблю своїм міністром.
Умільці взялися до справи. Через деякий час всі подарунки імператору зібрали у велику ковану скриню. Посли князя взяли скриню і повезли її до Китаю. Китайському імператору сподобалися всі подарунки слов’янського князя. Проте він сказав, що немає тут такої речі, на яку він зміг би поміняти золоту рибку. Тоді посол витягнув зі скрині останній подарунок, та такий малесенький,що імператору довелося розглядати його під товстенною лупою. І він побачив палац із срібла величиною з сірникову голівку. А в цьому палаці був басейн, в якому лежала золота рибка. Вона була менша в 100 разів, ніж макове дзернятко.
- Як гарно!- вигукнув імператор,- це коштує двох моїх золотих рибок!
І китайський імператор налив води до великої порцелянової чаші, пустив туди двох золотих рибок та віддав послу.
Рибки були доставлені слов’янському князю. Славний майстер став міністром і одружився із самою знатною дамою князівства. А у пари золотих рибок з’явилися багато дітей, онуків та правнуків. І до сих пір ці дивні створіння радують око людини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328652
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2012
автор: Ліоліна