Дожилися , друже, ми з тобою
До останніх зношених штанів.
Без війни, без пострілу, без бою -
Від нужди народ осатанів.
За минулим я не пожалкую -
Теж тоді несолодко жилось.
Куснем хліба вдосталь посмакую
Й не зітхну за тим, що не збулось.
Я не хочу рівності такої,
Коли ми зрівняємось в нужді.
Хай мене залишать у спокої
Самозванці, партії, вожді...
Ще багато рядиться охочих
В тогу "благодійників" і "слуг",
Та чомусь ніхто із них не хоче
Знищити корупції ланцюг.
Наш народ не треба годувати.
Схоче рибки - вудочку до рук.
Всяк для себе хай навчиться дбати,
А держава - тільки кволим друг.
Тріскотнею політичних гасел
Не зачепиш нині за живе.
І в питаннях копченоковбасних
Вже з"явилось бачення нове!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328195
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.04.2012
автор: Дощ