Іще один кінець іще одного дня,
І знов на небі білий місяць сходить.
Мої думки беруть у руки олівця
Та пишуть вірш - ніхто їм не боронить.
На чистім аркуші пишу про те, як я
Безмежно чисто й палко покохала
Тебе єдиного, але душа моя
Від цього лиш боліла і страждала.
Ти дарував мені прекрасні світлі дні,
В яких була щаслива і кохана.
Тебе я бачила щоночі уві сні,
Твоя любов була мені така жадана.
Кохала ніжно та без зайвих слів,
Щоранку думаючи лиш про Тебе.
Хотіла на весіллі білих голубів
Разом за руку випустити в небо.
Але не вдалося...Чи то любов моя
Була не надто сильна і безмірна,
Бо вже не чую в серці пісню солов'я.
І вже тепер я не твоя царівна.
Як жаль, що обірвалося моє життя
Лише на другому десятку літ.
Страшна аварія забрала в мене майбуття
І зупинила ангельський політ.
Але Тебе ще досі щиро я кохаю,
Хоча й не можу вже про це розповісти...
Тебе, мій милий, з свого серця відпускаю,
Для себе іншу королеву мусиш віднайти.
Вже з нею будеш своє щастя будувати.
Прошу лиш про одне - не забувай мене,
Бо я лечу незвідані простори подолати.
Прощай!...Люблю...Люблю Тебе!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2012
автор: Віра Голиш