Той, хто колись проклав дорогу до пекла,
певно що сам по ній прошкував нечасто,
чи не волів минати зустрічні схили,
або ж не знав що є обхідні шляхи.
Як би воно не було, та в результаті
той, хто колись проклав дорогу до пекла,
вивів її притьмом на Твоє обличчя
і перетнув маршрутом Твої вуста…
Так, наче камінь кинув у тихі води.
Колами розійшлася непевна слава:
хто б не ходив – хоч сам Люцифер – тим шляхом,
тут, на губах, оступиться чи ковзне.
Іншим розвага – сторч головою долі,
падати на вуста і нестись до дідька –
хай і непрошеним… Тільки ж лихе прокляття
тим, що до пекла носять сиру смолу.
Хлюпає з повних відер на биту стежку.
Стільки уже смоли тут було розлито,
що не встигає виміситися пилом
і не всиха на сонці у чорний прах.
Губи твої – в’язкі, як липнева спека,
тільки торкнешся – тягнеш їх за собою:
й темні сліди, що їх не замастиш мирром,
й пекло, куди вони заведуть колись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325907
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2012
автор: Tara Maa