Чи забути, із пам’яті стерти,
Щоби спокій вернувся у душу?
Навіть зорі на небі вже мертві,
Та у них я ще вірити мушу…
автор: Лілія Ніколаєнко
Якщо пам'ять почнемо стирати,
Щоби спокій собі повернути -
То вже краще напитись отрути
І ганебно на дні помирати.
Ні! Стирати – забуть що ми люди.
Ні! Не милості треба чекати.
Гнів священний в серця засівати,
Нехай він проростає усюди.
Проти хамства, грабунку, омани.
Проти зла, та засилля нахабства
Проти ниці й сучасного рабства
Куди нас заганяють тирани.
Бо в країні абсурду живемо
Й обездолених, ой як багато,
У нас сірі і будні і свято
Бо по норах сховались окремо.
Нехай пам'ять свята поміж нами,
Буде вічною і незабутня.
Там де пам'ять – там є і майбутнє
Бути ж їй невмирущій віками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325791
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2012
автор: євген уткін