Нанизала роси на своє обличчя
білосніжна квітка, - сонце на дінці!
Зашиває щастя міцно на сторіччя,
і не лишить крапки, мабуть, у кінці.
Пелюстки хитає вітер одинокий:
не любив, не любить. Що тут і гадать?
Вічність оминає й забере пороки -
серед світу марно милого шукать...
Нанизала роси, одягла намисто
знову наречена - молода весна...
З іншою не ходиш, граєшся навмисно,
і мене караєш, ніби прокляла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325193
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2012
автор: Ліна Біла