Захмеліла від дощу земля, як я, від твоєї любові палкої,
Ковтає вона вологу, для неї медову, як і я пілюлю чергову,
Бо хочу, хочу й хочу знову почуття нового, немов вина молодого,
Чистого, п'янкого, як віхола пелюстково-квіткова яблунево-абрикосова.
Впадаю в оціпеніння, жадання бажання, якогось дивного кохання
В молочно- ванільних вуалях, в пеленах туманних і шорах-віях на очах,
Рожевих окулярах... Чому не можна так сказати про те, що вже є чи буде,
Чи має скоро впасти криштальною росою на траву, ніжну, шовкову і в душу мою?
Розправляю ангельські крила і лечу до раю, до країни весняного розмаю,
Де маленькі сонця-кульбабки, головки-зонтики розкривають серед ясного дня,
Де бузок запашний собою дурманить і конвалії стишають серцебиття,
А пташки, ой, ці артисти-співаки, мелодією своєю до життя надихають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324913
Рубрика: Верлібр
дата надходження 25.03.2012
автор: Макієвська Наталія Є.