Маленька подорож/проза/

Я  зірвала  квітку  для  тебе.Ніто  не  помітив.Охоронець  не  хотів  пускати  мене  до  того  саду.Відвертався  уліво,потім  управо,
а  ось  у  небо  зовсім  не  глянув.Якби  він  здогадався  підняти  очі  вверх...він  би  побачив  сльози  янгола  і  став  добрішим.  
Тоді  я  розплакалась...чоловіки  не  люблять  жіночих  сліз-вони  їм  болять,свої  ж  вони  ховають  у  рюкзак  чи  ще  гірше  
замариновують  з  тушонкою,так,про  запас.  
   Він  впустив  мене,я  мала  аж  цілих  п'ять  хвилин.У  таких  місцях  охорону  змінюють  кожні  десять  хвилин,щоб  охоронець  не  звикав  
до  одного  місця.Я  йшла  по  саду  і  не  відчувала  ані  трісочки,трава  мала  такий  ніжний  коврик,а  ось  квіти...  
Квіти  у  саду  не  мали  аромату,я  було  подумала,  що  вони  паперові  і  полізла  кінчиком  носа  у  саму  середину  квітки.Там  я    
розбудила  бджілку,отже  вони  живі.Радість  і  почуття  тривоги  підрадалися  улесливими  собачатками  з  широко  відкритими  очима,  
і  кликали  в  глибину  саду.Як  же  вони  гудуть,так  так  я  про  них,про  цих  волохатих  страшилок.Та  квіти  без  них  помирають  
вони  аж  пашіли,втрачали  колір  і  окрашували  ніжки,вусики  своїм  гусарам.Квіти,що  так  гармонійно  зливались  з  голубим  небом  
і  ці  чорні  з  жовтими  кільцями...як  же  страшно,вони  можуть  з'їсти  мою  руку  і  тоді  я  не  зірву  квітку,для  тебе.Ти  прикладеш  
її  де  тобі  болить,біль  минеться  і  ти  зможеш  літати,і  все  буде  добре.Я  дивитимусь  у  небо  і  сльози  янгола  перетворяться  
на  сотні  прозорих  крилят...
   Метелики...Які  гарні.Тихі.Спокійні.Таїна.Може  вони  дозволять?Чому  ж  не  зриваю,чому  не  тягнусь  пальчиками  до  пишної  
пахнючої,чому  не  зриваю?  
   Тому  що  я  зірвала  квітку,вона  на  твоїй  пір'їні.Зцілює  твоє  тіло,розгладжує  судини,скоро  вона  помре.А  я?  А  я  тут  гуляю...  
Ще  маю  час...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324881
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2012
автор: Ольга Ратинська