З кожним кроком долається грань
І здається дістанеш рукою,
Та засмоктує побуту твань
І межа заростає травою.
Ділить лінія навпіл простори,
На два береги – радість і сум,
Де безликі, мов тіні потвори
Топчуть зародки змучених дум.
На дорозі з думок свіжі квіти,
Застилають розпластане тіло,
Лише мрії не можуть зітліти
І витають за межами сміло.
Хоч на дні, але погляд угору
І проміння, мов трап із глибин,
Перетнувши буденність сувору,
Знов досягнеш духовних вершин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324480
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2012
автор: Любов Чернуха