Повтікали сніги із, весною розкритого, міста.
Майже тепло, жвавішими стали худенькі пташки.
Так було рік назад, так і десять, і тридцять, і – триста…
І надалі так буде, в прийдешні роки і віки...
Вже от-от – по-скидається дещо з важкої одежі,
Легше дихати стане, всередині – щось закипить...
І почне підривати гормони за обрій, а мозок – за межі!
Так захочеться знову і знову прожити спокусливу мить...
Крізь свободу вікна, промінь сонця залізе у ліжко.
Вмить таке відчуття, наче знову занурився в Рай...
І товстенькі, кривенькі, довгенькі чаруючі ніжки,
Поведуть вдалечінь, на край світу, а може – за край...
І у захваті, в чарах яскравих плодів потепління,
Я долонями стисну лице, як в дитинстві, колись…
І подякую весну й природу, та інші Господні створіння,
Що тепло відродилося – зовні, в середині, скрізь.
http://nagornyi.com.ua/za-rokami/2012/857-povtkali-sngi.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323523
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2012
автор: Віктор Нагорний