Мовчанням сплітається біль і розлука.
І сонце здається напівзолоте.
Коли ж провесняність хапає за руки
- мужніше тоді я творю вар'єте.
Така необачна...Простіть - закохалась!
Душа розірвала нарешті нитки!
І досить чекати - я вічність чекала,
щоб втратити певно, і знову знайти.
Мовчанням сплітаються сльози від щастя,
коли мені ве́сну стрічати є з ким!
Така-собі, люди, дивачка-фантастка -
сьогодні я вітер, а завтра - лиш дим...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323350
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.03.2012
автор: Ліна Біла