ІНКУБАЦІЯ ФАТАЛЬНОСТІ

Історія  оця  настільки  давня,
Наскільки  і  смішна.  Одного  разу
Мій  син  (мабуть  так  мало  бути)
Недугом  тим  дитячим  захворів,
Який  так  легко  і  невимушено  діти
Перебувають  без  страждань  надмірних.

Однак  дорослі,  ті,  яких  в  дитинстві,
Недуга  ця  безпечна  обійшла,
Тепер  страждатимуть  удесятеро  більше,
Якщо  тих  вірусів  в  дитини  наберуться
І  захворіють.  Перетвориться  в  прокляття
Те,  що  в  дитинстві  лиш  недугою  було  б...

І  сталось  так,  що  лиш  один  у  домі
Я  був  такий,  кого  минуло  щастя
Хворобу  цю  в  дитинстві  пережить...
Отож,  щоб  не  піддатися  недузі
Й  уникнути  небажаних  подій,
Зібрався  похапцем  я    й  порятунок
Шукати  став  у  мандрах  -  хоч  би  де...

Мій  задум  був  простий  -  поневірятись
Зо  три-чотири  тижні.  Може  більше.
Й  чекати  звістки  доброї  із  дому
Про  те,  що  син  свою  недугу  поборов
І  небезпеки  вже  нема  для  мене,
І  можна  знов  вернутися  до  справ...

Отак  у  мандрах  день  за  днем  минає,
Відвідані  омріяні  місця,
Ті,  на  які  так  завше  часу  не  було...
Вже  й  хочеться  додому...  Але  зась,
Бо  поспіхом  нестриманим  в  цій  справі
Все  можна  було  звести  нанівець...

Аж  ось  отримав  звістку  довгожданну,
Що  син  здоровий  вже  і  небезпеки
Поширення  інфекції  нема!
В  ту  ж  мить  зірвався  з  місця  і  під  вечір
Вже  вдома  був  і  обіймав  дружину
І  сина,  що  ще  трохи  був  блідий...

За  цю  мою  поспішну  наглу  втечу
Я  вибачився  перед  ним  і  пояснив,
Що  тільки  так  уникнути  я  міг
Біди  багато  більшої  від  тої,
Яка  його  спіткала.  Та  тепер
Все  знову  стало  на  свої  місця...

Так  днів  минуло  два  чи  три,  аж  раптом
Якусь  непевність  в  собі  я  відчув,
Ту,  що  раніш  мене  не  турбувала...
У  душу  зла  підозра  заповзла,
Що  все-таки  оцю  гіркую  чашу,
Яку  я  випити  мав,  -  вип'ю  все  ж...

Передчуття  мене  не  обдурили:
Чи  надто  пізно  я  із  дому  втік,
Рятуючись  від  вірусів  дитячих,
Чи  десь  у  мандрах  підібрав  хворобу
Аналогічну  тій,  якої  вперто
Усе  життя  завзято  уникав...

Валяючись  у  ліжку,  довго  думав
Чому  ось  так  складається  життя,
Що  кажуть:  від  біди  біди  не  знайдеш,
А  як  знайдеш,  то  точно  принесеш
Її  собі...  Дарма,  аби  не  гірше,  -
Сміявся,  знов  провалюючись  в  сон...

 15.03.12р. Corvin

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322233
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 15.03.2012
автор: Corvin