Темніє сніг, і рихлі кучугури,
Осівши від величності буття,
Заплакали, як плачуть тихо люди,
Коли страждає тіло і душа.
Земля їм сльози тихо витирала,
Забувши норов гордої зими,
З тоненькими струмочками дзюрчала
Про сенс життя і лагідність весни.
Льодком під вечір висохли їх очі
І заблищали в світлі ліхтарів.
Слова Землі, утішливі, пророчі,
Постали враз дороговказом їм.
Морозець ранній ще морозив сльози,
А сонце ніжно гладило тіла.
Вони сплили, як і зійшли морози, –
Їх пригортала приязно весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321851
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 14.03.2012
автор: Г. Король