15. 10. 59.

А  простір  сумно  лебедів  сльозами
Під  поминальний  хлип  невтішних  слів
І  Час  стогнав  у  самобичуванні
Застиглим  криком  тужно  холодів

І  осінь  йшла  розхристана  полями
Несла  в  руках  не  урожай-тягар
В  душі  несла  розболи  темні  гами
У  грудях  незгасенний  лютий  сквар

Кипучим  ходом  йти  уже  не  сила
Припала  до  зчорнілої  землі
Загинув  син  якого  ти  зростила
У  ризах  черінь  там  де  журавлі

Загинув  син  в  краю  чужому  в  жовтні
Смертельний  яд  приніс  таємний  муж
Рудо-кєрваві  шершні  зайшлі  трутні
Черленим  болем  вкрили  все  довкруж

Жага  на  прощі  у  перевисанні
Хиталось  небо  на  штирьох  вітрах
І  сонце  воском  витекло  востаннє
Душа  вже  там  де  не  літає  птах

Пора  опалова  збирала  віче
Торкалась  далі  траурним  чолом
Палила  кожне  дерево  як  свічку
Присяги  листом  падали  кругом


Розгойданим  етером  била  в  захід
Несла  як  клятву  в  серці  рідну  мову
Провідникові  в  вічність  стала  гідом
Щоб  разом  вмерти  і  воскресніть  знову

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320964
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2012
автор: Синьогора