перебираєш невміло пальцями
своє сполохане від вітру волосся
мов ослаблені струни гітарні
і
віртуозно вгинаєшся тілом
як підбитий метелик під сп'янілим дощем
що упав до ніг втомленим перехожим
мабуть ще не придумали таких слів
які б могли описати твою красу
бо усі слова щодо цієї краси
уже належать тобі
вбирай у намисто цю терпку і солодку мить
вбивай навмисно словами це змарніле мовчання
усю твою недовершеність людcьку
я витягав із тебе слово як ніж
з-під міцного ребра
я розповідав тобі про шум мілководної
річки що колись доторкалася до наших
ще не затертих від повітря площин
я завмовляв для нас весну
і грози що пролітали б крізь пальці
до світла мов порох
що незграбно осідав на каламутну вологу
філіжанка кави у твоїх руках
у моїх твоя солодка безмежність
ти віддаєш мені тепло
воно зараз для мене як беззахисний кисень
я відчуваю пульсацію листя і легке
лоскотіння трави яка щодня проростає
на моїх долонях що поривчасто дихають
мов легені наповнені сирим димом
ти спиняєш мене за крок до провалля
глибоко цілуєш під листям
бо весна б'є тиском у словах твоїх
бо весна у тобі розпускає свіжі пагони
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320396
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2012
автор: Роман Штігер