А я, наївна, думала, що щастя безлімітне!.. Виявляється – ні! І як же це боляче усвідомлювати, що я вже використала надто багато мегабайтів його – такого пухнастого, рожевого, хай і абстрактного але такого хорошого! Як важко знати, що ти знаходишся на межі! Що вже можливо завтра навпроти позначка «Щастя» стоятиме ідеально круглий такий єхидний нулик… І що найстрашніше – ліміт щастя не обновиться за тиждень, місяць… Цієї миті слід чекати надто довго! І потрібно бути дуже сильним, щоб витримати всі невдачі, невірні кроки, випробування…
Я поки що тримаюся… Але не впевнена чи вистачить мене до кінця… Чи справді мене можна назвати сталевою… І хай я буду плакати! Кусати лікті, губи, рвати волосся!!! Мене втішає те, що чоловіки також вміють плакати!..
Тож я просто чекаю щастя… І не знаю взагалі чи варто його чекати, чи це безнадійно… Я просто чекаю! Хай хоча б це чекання займає весь мій вільний час…
9 березня, 2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320390
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2012
автор: АнГеЛіНа