коли стане між нас небокрай
ліловою стрічкою,
нерухомою річкою,
шнурком лелечим,
тягарем на плечі –
ти чим швидше мене забувай…
не згадуй мене –
ревний жаль
пелюстками з вишень мине.
...
чи зміниться що в світі по мені?
за но́чами так само йтимуть дні,
бузки розквітнуть навесні,
відлопотять дощі рясні…
нас – як молитви,
у альфа-ритмі
складені,
виводить Хтось водою
на гарячому
підніжнім камені:
стара́нних рун
довершена каліграфічність
лише на мить -
ми
пари́нками
прямісінько у Вічність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320300
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.03.2012
автор: Валя Савелюк