Стоячи на колінах, я розумію,
Що світ летить прямо в яр,
Прах людства вітром розвіє,
Страх людства вітром розвіє,
З життям людства розвіється тягар.
Ти гори, гори,
Моя недопалена зірко,
Ти гори, гори,
Розгорися життям,
Ти гори, гори,
Щоб сміх дзвінко,
Розгорівся до безтям.
Лежачи в ямі, я бачу,
Що ми нікому тут нахуй не потрібні,
В ночі наші душі вмирають,
В печі наші душі згорають,
В державі ми гниємо бідні.
Але
Ти гори, гори,
Моя недопалена зірко,
Ти гори, гори,
Розгорися життям,
Ти гори, гори,
Щоб сміх дзвінко,
Розгорівся до безтям.
Прокляті за чужі страждання,
Христопродавці сидять за столами,
Собою закрили нам долю,
Гною до страшного болю,
Підкидають нам, тішачись з розправи.
Але
Ти гори, гори,
Моя недопалена зірко,
Ти гори, гори,
Розгорися життям,
Ти гори, гори,
Щоб сміх дзвінко,
Розгорівся до безтям.
Загубились ми в тунелі,
Закрилися від світу,
Плачем відкупитись від страти,
Мечем правду рубати,
Нас заставили голови нашого барделю.
Але
Ти гори, гори,
Моя недопалена зірко,
Ти гори, гори,
Розгорися життям,
Ти гори, гори,
Щоб сміх дзвінко,
Розгорівся до безтям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=316639
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2012
автор: Коваль Богдан