я –
не метелик,
не гусінь навіть зараз …
я – лялечка,
така, на разі, фаза.
ти ж
про своє одразу:
люблю́ – чи не люблю…
зима! я в лоні…
я – зав`язок,
в утробному
само-полоні,
у ембріоні…
я - зернятко,
у жменьці
лагідній
тихенько сплю…
я – Кай…
геологічної
епохи «до-людей…»
із хаосу видінь,
уламків льоду,
у самоті
Мовчання й Холоду –
яких Ідей!
довершена
геометричність… –
непоспіхом
збираю слово
«ВІЧНІСТЬ».
не дорікай,
і НЕ відволікай,
не підганяй! –
собі на шкоду.
…я
не назовсім Кай –
змири гординю
і зачекай.
мине зима,
і я на радощах
знайду тебе сама.
я – за́родок
кристала у душі…
для росту
потребую
часу й тиші:
інакше, знай,
я перекинусь в пару
і пропаду
безслідно
поміж хмари…
тоді вже –
відвикай
і не гукай...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314455
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.02.2012
автор: Валя Савелюк