На обрії конає в муках День
Зневірений, що розпалиться знов.
Протяжно вітром стогне мов олень,
Поранений стрілою… Й ллється кров
На верховіть розложистих гаїв.
А звідти струменіє у поля,
По облисілим главам тугаїв,
Й відбитки на покосах зоставля.
Розхристаним поділлям чорних хмар,
Мчить хижа Ніч, червлений взявши слід,
Щоби злизати кров’яний нектар.
В очах пала зірок холодний лід.
Вона, убивця вправний і меткий,
Одним стрибком, мерця прикінчить біль.
Й на труп його безкровно-росяний,
Чумацький Шлях сипне неначе сіль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312626
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.02.2012
автор: Осіріс